Проблема готовності майбутніх фахівців до професійної діяльності широко висвітлена у межах філософії, психології, педагогіки. Узагальнивши судження багатьох учених щодо професійної готовності майбутнього вчителя до педагогічної діяльності, зазначимо, що в психолого-педагогічній літературі вживаються поняття "готовність до праці", "готовність до дії", "готовність до діяльності», "підготовленість до діяльності", "психологічна готовність", морально-психологічна готовність , готовність до педагогічної діяльності", "професійно-педагогічна підготовка", "готовність до виховної діяльності" тощо.
Останні десятиліття в психолого-педагогічних дослідженнях проводилось вивчення феномена готовності людини до будь-якої діяльності взагалі. На думку вчених, стан готовності є первинною, фундаментальною умовою успішного здійснення будь-якої діяльності, її складовою, формується і виявляється в процесі діяльності (М.Дьяченко, К. Дурай-Новакова, Л.Кандибович, С.Леонтьєв, В.Сластьонін та ін.). Він використовується в різних значеннях: установки, атитюду, якості, пильності, чекання, наміру.
Привертає увагу наукова позиція В.Мол яки ,який визначає поняття "готовність до праці" як складне особистісне утворення, багатокомпонентну систему, сукупність компонентів якої надає особистості змогу виконувати конкретну роботу. Науковець виокремлює рівні готовності до праці: професійний, допрофесійний, непрофесійний. На думку дослідника слід розмежовувати дві категорії праці: виконавську та творчу.
Досить широко представлено психологічний аспект феномена готовності до діяльності, аналіз якого дав можливість виокремити декілька підходів. Досліджуючи особливості розвитку психологічної готовності особистості, науковці прагнуть до встановлення залежностей між станом готовності та ефективною діяльністю особистості. Так, окремі автори тлумачать її як цілеспрямований вияв особистості [76], передумову цілеспрямованої діяльності [74] тощо. Доцільним є трактування готовності як цілісного комплексу, що містить у собі мотиваційну, інтелектуальну, емоційну та інші змінні, адекватні вимогам змісту та умовам діяльності. Тому окремого аналізу потребує поняття психологічна готовність до діяльності.
Ряд науковців (Г.Троцко, В.Лозова та ін.) трактує психологічну готовність як психічний стан, певну зібраність особистості, яка допомагає їй актуалізовувати й використовувати свої можливості для успішних дій, як внутрішній настрій на певну поведінку в процесі професійної діяльності, який вимагає розуміння майбутніми вчителями професійних завдань, усвідомлення своєї відповідальності, бажання досягти успіхів. Л.Мойсеєнко [160] розглядає психічну готовність як інтегральне особистісне утворення, що включає мотиваційний, когнітивний. емоційно-вольовий компоненти та сукупність знань, умінь і навичок, особистісних якостей, адекватних вимогам, змісту, умовам діяльності.
Проте найменш дослідженим залишається аспект формування готовності майбутніх учителів початкових класів до використання методів виховання, про що свідчить відсутність спеціальних розробок у цьому напрямі. В контексті започаткованого дослідження на основі аналізу різних підходів до трактування феномена ^готовність до виховної роботи" вважаємо за необхідне виокремити поняття „готовність майбутніх учителів початкових класів до створення виховних ситуацій", яку ми тлумачимо як складову загальної готовності майбутніх учителів початкових класів до організації виховного процесу в цілому; як складне професійно-особистісне утворення, що включає усвідомлення студентами пріоритетності виховної діяльності як емоційної особистісно зорієнтованої взаємодії (аксіологічний компонент); виховну компетентність (гносеологічний компонент); створення особистісного професійного ідеалу як мети виховної діяльності в процесі професійно орієнтованої творчої діяльності (акмеологічний компонент), сформованість умінь і навичок діагностування, проектування, моделювання (праксеологічний компонент), узагальнювального самооцінювання й самовдосконалення власної виховної діяльності (рефлексивний компонент).
Немає коментарів:
Дописати коментар